взлом

Открытая медицинская библиотека

Статьи и лекции по медицине ✚ Библиотека студента-медика ✚ Болезни и способы их лечения.

Акушерство ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО РОЗВИТОК АКУШЕРСТВА В УКРАЇНІ
просмотров - 442

Акушерство (від франц. accoucher — народжувати) — га­лузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патоло­гічні процеси, пов'язані з вагітністю, пологами та післяполо­говим періодом, а також методи діагностики, лікування та про­філактики ускладнень вагітності та пологів.

Акушерство — одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї із старших жінок у родині. На подальших етапах розвит­ку суспільства з'явились люди, що почали займатись лікуван­ням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знання у них були примітивними, проте деонтологічні принципи — досить високими: варто лише згадати, що за біблійними свід­ченнями баби-сповитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонароджених хлопчиків (Кн. Вихід, 1).

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-ві­дуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знан­ня стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському мо­настирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі цер­кви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Пе­реяславський (XI ст.) «...зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування

іже не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли «муд­рістю книжною», знали "властивості лікувальних рослин і без­коштовно лікували кожного, хто звертався до монастиря.

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іме­нем Зоя. Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медич­на книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій викла­дено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського універси­тетів, учителœем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У XVI-XVII ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими брат­ствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпи­талі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпи­талі та школи утримувала разом з міщанами українська шлях­та. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — ви­сокоосвічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друку­вання Пересопницького Євангелія; сестри Олена і Софія Чар-торийські заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшка Гулевичівна Лозка створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганна Гойська обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїна Могилянка, княгиня Вишнівецька, стала фундаторкою Прилуцького, Ла-динського, Лубенсько-Мчарського монастирів, що були на ті часи осœередками національної культури, освіти та медицини.